Острожок Великий

Засноване в княжу добу хазяйновитими уличами на Соляному (Галіївському) шляху із Києва в Галичину, воно швидко розросталося і багатіло. Розгромлене Данилом Галицьким, село відроджується і в кінці ХІV ст. згадується в литовських хроніках. В ХVІст. це вже значне поселення з дерев’яними фортечними укріпленнями, валом і ровом, заповненим водою, що розміщувалося при злитті двох річок – Журавлі і Синьоводи. Грабіжницькі напади кримських татар розорюють містечко і після 1558 р. воно більш нагадує зубожіле село, жителі якого в значній мірі займаються сільським господарством, – розповідає член Національної спілки краєзнавців України, історик, вчитель Василь Маринич,

В 1603 р. Острожок стає власністю Ф.Острозького, який отримує право на нове осадження фортеці і міста. Купці, ремісники різних професій та дрібні шляхтичі становили основне населення міста і значна частина їх за віросповіданням була католиками. Тому в 1614 р. і було завершено будівництво костьолу. Підмурок його був камінний, а основа зведена з дерева. Ксьондз Домінік, маючи в 1629 р. 452 кріпаків на костьолівських землях, платив брацлавському воєводі 226 злотих подимного податку. На жаль, ніяких планів чи малюнків тієї, без сумніву, величної споруди відшукати не вдалося. Та не довго костьол прикрашав місто. «…W czasie wojen Chmielniskego okolo 1652 r. spalonu i supelnie sniszczonu zgstal» – пише про Острожок словник географічний Польського королівства. Одні руїни залишилися на місці костьолу і всього міста. Коли в 1648 р. в ньому було 545 будинків, не рахуючи приміських хуторів, то в 1658 – залишилось лише 3.

Після Карловицького миру і вигнання турецьких загарбників починається нове відродження розореного і обезлюднілого краю. Пільги, які надавали переселенцям великі землевласники, приваблювали сюди людей різних національностей і релігій. Острожок знову містечко, центр волості, в яку входили Малий Острожок, Вишенька, Слобода Кустовецька, Кропивна, Погоріла, Клітенка, Рогинці, Лозна, Хутори Кривошиїнські і Крижанівка. «Na miegste dawnego» будується новий римо-католицький приходський костьол стараннями Старжинського і Фелікса Бржозовського. Катастрофічно не вистачало грошей. І тоді вирішено було продати в 1745 р., як самостійне село, острожоцький приписний хутір Ступник. Костьол відтепер будувався кам’яний, а для цього уже новий власник Фелікс Бржозовський закладає цегельний завод. Закінчити костьол планували в 1772 р. Місцеві умільці навіть виготовили потір – церковну чашу висотою приблизно 20 см., срібло з позолотою, на ніжці нанесено квітковий орнамент. Знизу вибито «В.Острожок – 1772 р.». Даний потір разом із іншими предметами скарбу, знайденим у фронтоні костьолу, нині зберігається у Вінницькому краєзнавчому музеї.
Ніде на Поділлі майстри не виконували подібної роботи, зазвичай церковна католицька утвар завозилася із Польщі. А в Острожку знайшлися справжні майстри своєї справи. Політичні перипетії затягнули відкриття до 1800 р., коли на святу Трійцю відбулося його освячення. Будівля частково кам’яна, частково цегляна, має довжину 29 і ширину 14 аршин. В середині ніяких прибудов не було, окрім ризниці з правого боку і кладової з лівого. Костьол покритий був білою жерстю і пофарбований попелястим кольором. На середині даху височіла дерев’яна башта, покрита білою жерстю, в якій знаходився дзвін вагою двадцять один фут. При вході зверху на фронтонній стіні розміщувалася кам’яна статуя Богородиці. Двері біля входу в костьол від заходу, над вхідними дверима був чавунний балкон, до якого із середини вели окремі двері. При самому вході – побудований хор на двох кам’яних стовпах, на яких розміщено орган середньої величини, побудований Людовиком Пеньковським в 1846 р.

Сходи, що ведуть на хор, знаходилися з правого боку від головного входу. Між стовпами, на яких розміщено хор, напроти головного входу і по боках від стовпів до фронтальної стіни розміщені були дубові двері, нефарбовані, без замків, зі вставним різнокольоровим склом. Костьол в середині чудово пофарбований, мав три престоли кам’яні, мозаїчні в білому кольорі, такого ж кольору мозаїчний балдахін над великим престолом, вознесений на чотирьох білих колонах мозаїчних, всередині яких розміщено золотий вензель Пресвятої Діви, оточений позолоченою зіркою скульптурної роботи. На верху балдахіна, на білому дерев’яному постаменті, що зображує книгу, закріплена була дерев’яна позолочена корона із скіпетром, також скульптурної роботи.

Пілястри при стінах мозаїчні темно-коричневі, а карнизи в них в білому кольорі. Градуси при великому престолі дубові, проведені від одної до другої проти стоячої стіни. На презбітерії покладено паркет дубовий, – галерея на презбітерії дубова, не фарбована, вирізана наскрізь (така ж галерея дубова зроблена на хорах). На великому престолі для зберігання Святої Тайни поміщено до часу верхню частину давньої шафи (Ciborium). На престолі малому з правого боку зроблено місце для зберігання посудини з водою, що використовується під час хрещення, і Святим Елеєм. Ікони над престолами розміщені в наступному порядку: над Великим престолом ікона Богородиці з Ісусом Христом на руках. Над малими престолами з правого боку ікони Ісуса Христа, Святого Еразма, Святого Йосифа; з лівого – Святого Антонія і Святої Анни. Підлога в костьолі, ризниці і кладовій дерев’яна. Краса костьолу настільки вразила російських ревізорів, що вони в 1862 році назвали його «Перлиною Поділля».

При костьолі знаходилося дві дзвіниці. Одна з правого боку від головного входу на чотирьох кам’яних стовпах з дахом, покритим гонтою, на якому поміщається залізний хрест. Ця дзвіниця була поштукатурена і мала три невеликі дзвони. З лівого боку від головного входу знаходилась друга, на трьох стовпах, дзвіниця, також поштукатурена, покрита гонтою і мала 16-пудовий дзвін. В костьолівській стіні, за головним престолом зроблений вхід в склеп, в якому поховані тіла фундаторів і першого ксьондза Карася. Вхід до неї закривався на подвійні, оковані і фарбовані двері. Огорожа костьолу, що мала в просторі 396 сажнів, обведена була цегляною стіною, в якій від входу до костьолу розміщені ворота, з хвіртками по обидва боки. Така ж сама хвіртка зроблена була з боку ризниці. Між садибою костьолу і дво¬ма городами, що належать до неї, частково огороджене, а частково ровом обкопане кладовище, що займає 1 дес. 1236 саж. (2109 саж. під новим і 2024 саж. під старим).

Приход в 1862 р. складав 930 душ і за винятком 30 душ був з простих людей. Ксьондзем і настоятелем в цей час був Діонізій Коперницький (в 1858 р. завів братство), органістом – Олександр Кмілевський, дзвонарем – Микола Телішевський.

В 1812 р. при Острожоцькому, а також Хмільницькому та Уланівському костьолах відкрито школи. Для них рекомендовано типовий розклад занять. Цей розпорядок міг, звичайно, змінюватися за певних обставин, але керівництво рекомендувало там, де обставини цього не потребували, залишити його в силі.

Костьол став приходським, він притягував до себе католиків з 11 навколишніх сіл Острожоцької волості. І хоча, власне, католиків у 1884 р. в містечку нараховувалося лише 50 сімей, загальна кількість прихожан уже становила 1134 особи.

Буремне ХХ століття принесло костьолу одні негаразди. В 1922 р. його розграбували і закрили місцеві більшовики. Приміщення переобладнувалося то на клуб, то на склад, то на магазин… Весною 1949 року костьол вирішили перебудувати в школу. Для цього потрібно було зняти з його верха хрест. Добровольців не знайшлося. І тоді сільський голова Гамуров оголосив, що заплатить тому, хто зніме хрест, 30 карбованців. Погодився лише Кравець Сергій Соловейович і то через матеріальний нестаток і докори дружини Гельки. Скинутий хрест зі стогоном впав на землю, попереччя переламалось і відлетіло в бік. Скалічений символ забрав і сховав Осадчук Євген Савович. Пізніше заніс і поставив його на могилі Гадомського, який прожив 106 років. А доля Кравця Сергія Соловейовича склалася трагічно – він з дружиною загинув внаслідок вибуху газового балона.

В кінці 80-х років нікому не потрібна будівля залишилася сиротливо бовваніти край дороги, забута і покинута всіма. В 90-х роках в його фронтоні знайдено було клад церковного посуду, була зроблена спроба відновити костьол. Та розвал Союзу, знецінення грошей звели цю спробу нанівець…