Війтівка

Войтовка с.—надѣ рѣчкой Войтовочкой, впадающей вѣ рѣку Дохну расположено на покатой мѣстности, на большой дорогѣ, идущей изѣ г. Бердичева вѣ г. Балту. Сѣ юго-восточной стороны имѣет два поселка Цимбалы и Жорняки, находящееся при мельницахѣ. Отѣ уѣзднаго г. Ольгополя вѣ 30 вер. и отѣ ж.-д. ст. «Бершадь» вѣ 7 вер. Климатѣ, благодаря возвышенному положенію села и отсутствию болотѣ, здоровый. Почва черноземная, вѣ нікоторыхѣ мѣстахѣ су-глинистая. Село Войтовка получило свое названіе, по мѣстному преданію, отѣ перваго поселенца его, войта, которому владелецѣ этой земли вѣ XVIII в. предоставилѣ право заселять землю жителями. Вѣ сѣверной части села есть урочище, называемое «Замчищемѣ», которое, по преданію, было притономѣ гайдамаковѣ. Село нѣкогда принадлежало Потоцкимѣ, о чемѣ свидітельствуетѣ эрекция 1745 года, данная Станиславомѣ Потоцкимѣ; затемѣ оно перешло кѣ графу Мошинскому, а теперь имѣ владіетъ Станиславѣ Юрьевичѣ. Вѣ XVIII в. здісь была унія, прекратившаяся вѣ концѣ XVIII в. Первымѣ православнымѣ священникомѣ былѣ здісь Василій Мокрицкий, выдающейся борецѣ православія вѣ Брацлавщині вѣ XVIII в., погребенный при Войтовской церкви вѣ 1804 г. Нинѣ вѣ В. православныхѣ жителей 2128 муж. п. и 2072 ж. п.; всі—малороссы-крестьяне; есть вѣ приходѣ нѣсколько семействѣ католиковѣ, которые живуть преимущественно у помѣщика, и около 26 человекѣ евреевѣ. Занятіе крестьянѣ—земледѣліе и торговля свиньями, а также приготовленіе свиниыхѣ окороковѣ, которые сбываются вѣ Одессу. До 1774 года здісь была деревянная Церковь во имя св. Іоанна Златоуста, сгорѣвшая отѣ неизвѣстньхь причинѣ, а на ея містѣ устроена также деревянная церковь вѣ честь Рождества Пресв. Богородицѣ.

Труды подольского епархиального историко-статистического комитета. Вып. 9 под ред. Евфимия Съцинскаго. Кам. Под. 1901г.

Чапаєвка (нині Війтівка, до 1946 року — Войтівка) — село, центр сільської Ради. Віддаль до районного центру 7 км, до залізничної станції Генріхівка — 9 км. З райцентром сполучене автодорогою. Населення—5011 чоловік.

В селі знаходиться центральна садиба колгоспу ім. Леніна. Господарство користується 6506 га землі, в т. ч. 5035 га орної. Відділок радгоспу Бершадського цукрокомбінату обробляє 1756 га землі. Колгосп вирощує зернові й технічні культури, тут розвинуте тваринництво м’ясо-молочного напрямку, а також — птахівництво. Відділок радгоспу вирощує насіння цукрових буряків. У селі є млин, олійня, столярні майстерні.

Ланковій М. М. Маринич у 1971 році присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці, голова колгоспу І. О. Печериця та доярка А. А. Ворона нагороджені орденом Леніна. Орденом Леніна також нагороджено М. І. Якимишина, Д. Ф. Маршука, В. К. Богача, Ф. С. Коряву та О. А. Бабенка.

В селі є середня школа, 2 бібліотеки, будинок культури, лікарня, медпункт, пологовий будинок, аптека, 3 дитячих ясел. Видається колгоспна багатотиражна газета «Ленінець». У селі працюють 94 комуністи та 170 комсомольців. За архівними даними виникнення села належить до 1625 року.

В 1924 році було організовано ТСОЗ по вирощуванню цукрових буряків. 1925 року утворився перший колгосп «Радянський господар». року на базі початкової школи було відкрито семирічну, 1939 року-середню школи.

На фронтах Великої Вітчизняної війни та в тилу ворога билися 1119 жителів села. 778 з них нагороджено орденами та медалями.

У селі споруджено пам’ятники В. І. Леніну, В. І. Чапаєву і воїнам, що полягли на фронтах Великої Вітчизняної війни.

«Історія міст і сіл УРСР. Вінницька область» Харків, 1972р.